Ламають ліщину вже вко́тре підряд.
Уко́тре підряд знов горішняку ряд
з цурпа́лок здіймається сонцю настріч,
долаючи неміч і товщі сторіч.
Як добре над лугом лягти́ у траву,
в якій після битв обновлюсь, оживу,
яка пам’ятає всіх пращурів сни
і берег тримає й майбутні човни.
Нема кого бити за план ҐОЕРЛО,
за місце, де Тетерів зник у Дніпро,
за дно водосховища й море боліт
у лузі, якому неміряно літ.
Тепер заповідником зветься земля,
де все доведеться начати з нуля,
де в штучних лісах можновладці такі ж
стріляють усе, що тікає скоріш.
Ламають ліщину вже вкотре підряд,
укотре підряд прокладають асфальт,
а небо гойдається, і де-не-де
підніметься птах та й пробитий впаде.
