Літній вечір з-під мороку
в сутінки довгі,
мов за коси, вже виволік
ніч дощову.
Вітер випав з колиски
під вільхи розлогі
і задмухує землю,
мов рану живу.
Дуб хрипить і регоче
відразу пото́му.
Гайвороння лоскоче йому
всі кістки́.
Звір засів у дуплі
і вимірює втому
молитовним виттям
на чотири кутки.
На, сховайся в мені!
З тебе все облітає!
Я є пустка. А ти,
як розпустка живеш.
Нас ніщо не ганьбить,
і ніхто не вітає.
Ляж на мене і спи,
як одразу не вмреш!
