Лячно мені і тужно
чути такі слова:
“Треба всім разом, дружно!
Кроком руш: раз-два…”
Хочеться запитати:
“Куди ж ви зібралися йти?”
У відповідь: “Йдемо спати!”
або ж “… обідати!”
Це зветься – дисципліна,
це зветься – порядок дня…
Це море по коліна
для тих, хто чоботи зняв.
Усі ми отак ходили.
Та іноді й досі йдемо.
В казарменої сили
бездумність – надійне кермо.
Лячно мені і тужно
чути такі слова:
“Треба всім разом, дружно –
вечеряти – раз-два!..”
- Наступний вірш → Сергій Губерначук – Засідки
- Попередній вірш → Сергій Губерначук – Саморевізія
(Оцінок ще немає)