Ніч перед брамою міста стояла,
м’яту холодную п’ятами м’яла.
Вечір окреслював мури пітьмо́ю,
мов обіймався, мов з нею самою.
Ставши останками денного праху,
крапали зорі Чумацького Шля́ху.
Айсбергом гострим проштрикнуто обрій –
так прокидається місяць хоробрий.
Хмелем духмяним витало в повітрі,
пахло тобою під зорями в ски́рті.
Груди пливли, мов лукаві сирени,
похіть лоскочучи, прямо на мене.
Серце гуде, ніби з бджолами вулик!
Як ти знайшла мій мандрі́вний притулок?
Що ти тут коїш на тілі монаха?
Завтра у місті чекатиме плаха!
Ніч над горою єлейного сіна,
мов сирота, спати вигнала в сіни,
хлипала, в пітьмах поранивши п’яти,
ставши на нас, у коханні розп’ятих.
