Моє дитинство – сосни й небеса
з хмарками, що заплутались в верхівках,
озера і луги, де дідова коса
духм’яне сіно слала для корівки.
Це бараболя, спечена вночі,
коли навколо нас пасуться коні,
пісні до ранку, та такі гучні,
що аж підспівують в сусідньому районі, –
на тому березі ріки…
Туди тепер не долітає голос.
Даремно там з рентґенами боролись
мого дитинства вкрадені роки.
- Наступний вірш → Сергій Губерначук – Синя казка
- Попередній вірш → Сергій Губерначук – Полин
(Оцінок ще немає)