На четвертому спомині – гріх!
Більш, ніж тричі, для серця – занадто!
Відчай луснув, мов грецький горіх,
мо’ про себе подумати варто?
За тобою йдучи слід у слід,
не встигаю на те, як зникаєш.
Що ж це ти, ніби маковий цвіт,
тілько день погориш – й облітаєш?
Розчинити чотири стіни?
Заманити Усіх, окрім те́бе?
(Пийте, Всі, за присутність вини
і банальну відсутність потреби!)
Обернутись на гострий граніт?
На сумний барельєф чи погруддя?
(Мо’ прихилиш свій маковий цвіт
до підніжжя, мов до правосуддя?)
Як було, так і буде ніяк!
Три розлуки, як три зорепади!
І вчетверте я висіяв мак
під зірки для кохання і зради.
Тілько це вже – без сумніву – гріх!
Більш, ніж тричі, для серця – занадто.
Серце б’ється без кроків твоїх,
чи наступиш на нього ти завтра?
