Приспів 1:
На горі козаки вогонь розкладали.
А в долині круки турок доїдали.
Реготала вся Січ над їхнім султаном,
що призначив сю ніч смерть своїм османам.
Усміхавсь отаман: «Хай ще посилає!
Видно, доля у них нещасна такая.»
Засміявсь осавул: «Най нагострять шиї.
Бо макитру тоді ніхто не пришиє.»
Приспів 2:
Сотник теж не мовчав: «Хай везе гареми.
Настругаю йому дарунків від мене!»
Реготала вся Січ над їхнім султаном,
що призначив сю ніч смерть своїм османам.
На горі козаки кварти підіймали,
поминали усіх, кого поховали:
«Хай їм пухом земля та царські полушки…
Ще на шаблях у нас не присохла юшка!
Приспів 3:
Ми наш рід, наш нарід стережем щоднини,
у віках щоб процвіла ненька-Україна!
Поки ми ще живі, наш рід не зів’яне!
Вип’єм, браття, таки за батька Богдана!»
Струсонулась гора, м’ята гопаками,
мов Христос до Дніпра діставав руками.
А за тим на ставах вороних купали.
І ще довго луна грала над степами.
Приспів 4:
Реготала вся Січ над отим султаном,
що призначив сю ніч смерть своїм османам.
На горі козаки вогонь розкладали.
А в долині круки турок доїдали…
