На лихолітті вдавлена нудьга
уже створила деякі умови,
і безнаказаність, мов кістяна Яга,
туди дійшла, де вже на неї лови.
А ти, хто та́к мені не довіряв,
стоїш і просиш спогадів про неї.
Хіба тобі хоч раз я докоряв?
Ми ж не Боги́, і навіть не Енеї!
Зіпсуй себе ще більше попри все,
що тоскно кличе всіх до вознесіння,
налий тому, хто цю труну несе,
бо надто дороге твоє спасіння.
Від себе я нічого не додам,
бо всі слова розве́дені думками…
А ти рахуй: цей вірш – хорей чи ямб
і не читай нічого між рядками.
- Наступний вірш → Сергій Губерначук – Мандрівний монах кохає
- Попередній вірш → Сергій Губерначук – Життя – щасливе відчуття
(Оцінок ще немає)