Наперекір, усу́переч
мені відмовиш – ні!
Коли ж тебе усю́ береш –
дурні́ слова, дурні́.
Такого наговорюєш,
оспівуєш таке,
що “ні!” вже перетворюєш
на “так” м’яке й п’янке.
Тобі видніше – з темного,
глибокого кутка –
як вірш мене приємного
тобою дотика.
Тобі так чутно здалечку,
із ковили віків –
як дириґентську паличку,
зламав тебе мій спів.
Захочу – зацілуюся,
до дна душі дійду,
всім серцем заворкуюся,
візьму все доладу́.
Захочу – завтра викину
від голови й до ніг
тебе, яку вже виконав
і теж відмовив – ні!
