Не знаю.
Як добре, що не знаю.
Обличчя – вогке простирадло.
Це мама.
Дерева гілками у вікна.
До Сонця ще далеко,
тиждень.
А все уже зелене і чекає.
Не знаю.
А може ще чогось не знаю?
Сова.
Усі собі пішли.
Акацій хрускіт над землею.
У грудні снігу катма.
І коти давно занесені в Червону Книгу.
Долоні, ноги, голова.
Не знаю.
А.
Як добре, що не знаю.
У рямцях “ще і вже”
я – і.
Індик, інкоґніто, ікона.
- Наступний вірш → Сергій Губерначук – Руйнація
- Попередній вірш → Сергій Губерначук – Той, хто гарячими руками
(Оцінок ще немає)