Коли б змінився час, а не закон,
який до зашкарублості – первісний,
безсовісно нахабний і зловмисний,
життя б не виставлялося на кон!
Знов “Поділи все – і володарюй!”:
той самий принцип між держав стаґнує.
А час – той самий – рабство проґрамує:
“Іди на ринок праці – й не горюй!”
Над нами – влада, сильна і нова.
Шукає свіжий зміст, недалеченька.
Чекає крові! Мало їй Шевченка!
Їй подавай – сучасніші слова!
А чим новіші лю́дські “кров” і “страх”,
якими зло вмивало й утирало,
й рабами, як волами, час орало, –
від свіжого поняття “оліґарх”?
Хто цей один, якого чорна тьма
ордою прихвоснів усі “нички́” посіла?
Невже в грабіжництві й злодійстві
справжня сила?
Прийшов, накрав – а сліду вже й нема!
А ми – сьогодні й після смерті – ми
вручаємо “карт-бланші” і “страховки”
і всі права – у чорні лапи вовка,
що втік від політичної тюрми!
Ми голосуємо за “кожен день – назад!”,
за виродків, перевертнів з народу,
за вірну зраду й смерть-винагороду!
Ми винні всі, що оліґарх – наш кат!
А вихід є: лише змінити нас!
А не закон, що Всесвіт реґулює!
Протестувати! Хай не штабелює
нас цей “новий” оліґархічний час!
