Та хоч би раз
мені у руки впала
із будь-яких небес,
аби мені,
у слушний час,
коли не вистачало
твоїх чудес
та імені!
Невже – любов?
Я бачив світлі крила
у дзеркалі боліт
і воду пив,
брудну, мов кров,
яка відструменіла
потоком літ,
що марно вбив!
Я вірив у відлуння – а не в голос!
Я бачив світло – а не Божий світ!
Я винен, що така любов кололась
і кропивою жалила сиріт –
маленьких іродів великої омани…
