На орелі гойдається вітер.
Звуки дзьобають у висок.
Ми з тобою давно не діти.
Ми живі персонажі казок.
Є ще віра в щасливу розв’язку.
Може, й вдасться розбігтися нам.
Почуття нас загнали в казку
і тримають на прив’язі там.
Ми тверезі, дорослі люди,
не поділимо пасочки́,
на орелі гойдатися будем
і кривлятися, мов дурачки.
Це хронічним стає й ритуальним.
Але зветься любов’ю це.
Серце рветься вулканом стобальним
і лякає ймовірним кінцем.
