Ото лізе павук по сходах,
от уже і десятий поверх,
а у жінки високий каблук:
стук та стук.
Закидає павук петлицю
на жіночу пухку спідницю,
а у неї високий каблук:
стук та стук.
Шерстяна і гаряча пустеля,
крок за кроком – все ближче стеля,
невідомий і тихий звук,
стук – не стук…
Неосяжних одінь простори,
перед оком безстидника гори,
десь з-під низу карбується “стук” –
то каблук.
Запашіли захекано груди,
ой, щось буде, мабуть, щось буде,
а у жінки усе каблук
стука: стук!
Павутинка стежину прошила
аж до шиї, уже до шиї;
не стомився іще каблук:
стук та стук.
Під ногами легенький хруст –
то підлазить павук до вуст,
ой, до чого ж високий каблук:
стук і стук!
Вп’явсь павук у жіночі губи
і цілує її й голубить,
захитався ото каблук:
стук-стук-стук…
Задивився павук у око –
ой, до чого ж натура глибока,
сексуально скрипить каблук:
ситиук…
Чхнула жінка від лоскоту в носі,
ой, чого б їй не бути босій, –
не підпав би павук під каблук:
стук-пристук!!!
– Тук-тук-тук?
Що ж ти, жінко! коханню каюк?!
Ет! Загинув такий павук!
Краще б ти поламала каблук!..
тік-так-тук…
