Півтори години літа –
до шептання від пристріту,
до осінньої зими,
у похилість ту, де ми.
Півтори години вітру
рознесуть життя, мов скирту.
Зирять зе́рнятка сумні
з пересохлої стерні.
Півтори години грому
на урочищі старому.
Сновигають блискавиці,
мов підстрелені лисиці.
Півтори години зливи
творять настрій особливий.
Змиє все вода оця,
не добігши до кінця…
Півтори години Сонця,
Бога Світу й Охоронця,
між стихій проя́снять час –
той, який затьмарив нас.
