Безмозкий член сім’ї
пив третю склянку зла,
наповнену слізьми його дружини.
Зеленої змії
вкусить пора прийшла, –
жона ж пропонувала сік ожини.
Небачений який
антимужицький акт! –
щоб самогона не було у хаті!
І визивно, взнаки,
сімейний свій контракт
порушив грубо він, мов звір лахматий.
Ударивши її
по голові ясній,
пообіцявши щойно ще котлету,
безмозкий член сім’ї
погрожував жоні,
аж поки не схотів до туалету.
Не встиг цвірінькнути
у тиші унітаз,
як двері клацнули, і світло перестало.
І член відімкнутий
відчув п’янкий екстаз,
і зрозумів – вона його спіймала.
Сидів у темряві
на унітазі він –
і мав себе за дурня в мокрій ступі,
думками-нетрями
хапавсь за злив, мов дзвін,
б’ючи водою по даремній купі.
Спочатку він мовчав,
як справжній рак.
Та раптом заспівав, немов зварився.
Урешті ж, закричав,
але відтак,
ні разу не просивсь – лише сварився!
Дружина звільнена
відда́лася собі,
з дочкою математику зробила.
Душа розпилена
на тріснутій губі
невинну кров свободи пригубила.
Розумна жінка йшла
у хлібний магазин,
у перукарню, в гості, по ґазети.
Мов зіп’ятий лошак
іржав за всіх мужчин
її любитель випить – з туалету.
