Поетом бути – то нещастя.
Чи щастя чути риму?
Як примітивно! Римо, здрастуй!
І вже до щастя стимул!
Невже такі переконання
тобі тюрми не варті?
Ти можеш будь-яке причастя
прикі́нчити на старті!
Мій час – не смерть, мій час – сумління,
невизнана тривога.
Цей тиск на мене – лиш веління
невпізнаного Бога.
