Попід зіркою гірко́ю,
понад гі́ркою парко́ю,
серед ночі поміж літа
проти вітру полетів ти…
Хто міг знати, що так буде?
Я гукав тебе крізь груди!
Я не знав про хресні крила,
бо любов не говорила…
Богородиці в коханні
був зізнався аж в останнє.
І вона сказала: хто́ ти,
біль мій звівши до нудоти…
Хай! Тепер сховаймо спомин.
Ти вже попіл, я ще ко́мин.
Хтось підходить, руки гріє.
Це не гріх, Свята Маріє?..
