Православна весна
у церковному сквері
присіла
і молилась
під звук
і під запах – один:
реп солодких бруньо́к..,
ще не всі, хто хотів, прилетіли;
перший шпак на хресті
анґелочком здававсь золотим.
Другий шпак,
ніби еквілібрист ненормальний,
по бордюру вузькому,
по банях опуклих стрибав;
на голоблях дерев,
демонструючи трюки фатальні,
був одним з мефістофелів,
хто моє серце придбав.
Півгодини назад
я у храмі просився: “Помилуй”,
на священика вийшов,
признався й молив: “Одпусти”, –
а оце у церковному сквері,
позаздривши крилам,
навпаки,
у новому гріху починаю брести.
