У хлопчика Чухмарика
ми бачили ліхтарика.
Він чомусь вночі не спить,
щось під носа гомонить,
лиш – з-під ковдри крадькома
блимне світло – і нема.
Заспокоїться на мить –
й знову чимось шарудить.
Може, в нього хворі вуха?
Чи його кусає муха?
Зранку сонний по надвірку
ходить, чухає голівку.
– Знов, Чухмарику, не спав?
– Я вже спав, оце ж я встав.
Тут, напевне, справи темні,
бо й ліхтарик у кишені.
Скоро айстри розцвіли,
діти в перший клас пішли.
Аж тоді зізнавсь Чухмарик,
що у нього є букварик
і з ліхтариком вночі
він тихенько букви вчив.
Ну, а ми ж того́ не знали –
стільки букв і слів проспали!
То ж, тепер, немов на сміх,
він читає краще всіх!
