До тебе шлю п’янкі привіти
з найкращих наших слів,
горну в конверт вербові віти
і запах стиглих слив.
Збираю роси з материнки,
несу з айви нектар:
і от, між кожної сторінки –
мого бажання шарм.
Приспів:
Про що мій лист тобі говорить,
коли мене нема,
коли в очах твоїх прозорих
уже давно зима?
Про що мій лист тобі розкаже
і перекаже знов? –
нехай любов моя не та́ вже,
бо більша за любов.
Коли весна розбудить небо
пересічним дощем,
відчую я в тобі потребу,
відчую гострий щем.
Це серце шле п’янкі привіти –
вже самота́ не та…
Я надішлю весня́ні квіти
і но́вого листа.
Приспів.
