Сергій Губерначук – Робінзонада: Вірш

На безлюддя сільських ландшафтів
визвірився собака на це́пу,
це доказ моєї бездарності,
прорив свійських кілометрів,
це тиранія великого міста,
множена на нулі сповитух-пупорізок,
що жодну мою думку не приймуть
до складу мовних колізій,
це ізоляція.
І от захоплені працею руки
мозолять скупі обжинки,
масолять обжиті ділянки
з ранку до ночі,
з ночі до ранку,
і тільки бусли-еквілібристи
високо міряють стра́ху вольти,
вони вольтметри електродро́тів
і жертви короткого замкн…
Хто́ на безлюддя сільських ландшафтів
визволить пса з це́пу,
щоб дичавів
і вчився жерти
жертви короткої смерті?
У кого не праця – ізоляція?
Хто у стані плачевних полотен
відбувається?
Кому усі діаґнози брешуть поліартрит,
коли він знає, що вирощує розу вітрів,
а грози злітаються
і крапають гроші?
Хто ці дощі занотовує у товстий зошит?
Хто Робінзон Крузо не я
і доказ моєї бездарності?