У рожевому трико
з шлейфом сонної пастелі
плівся фуетист Садко
по мальованій пустелі.
Сам, як зморщений кажан,
кинутий з польоту – в старість.
Ніс, мов синій баклажан.
Грим. Костюм. Недосконалість.
- Наступний вірш → Сергій Губерначук – Актор – це месія
- Попередній вірш → Сергій Губерначук – Коли ти тепер і зараз
(Оцінок ще немає)