Схований за ширмою старості,
вдало під смерть замаскований,
вдесятеро дешевший собівартості,
зниклим бе́з вісті зареєстрований
він отримав побачення з нею,
на ко́го не мав жодного права,
бо давно вже не був енеєм,
бо геройство – невдячна справа.
Відданість – мов нива незрошена –
гине від зерен до спомину,
вірність – мов косовиця неукошена –
трутневі набиває оскомину!
А тут – юність така бездоганна!
Цікаво, я́к вона зберегла́ся?!.
– Ганно! Добре це чи погано?
Я не вірю очам, на часі…
Схований у стані останньому,
ліг він на одр передчасності.
– Вдавнюєшся, – відмовила вона́ йому, –
кепські справи, все від необачності.
Опікаючи цю богадільню,
призна́юсь, лікують неуспішно.
Ось тому я, оскільки вільна,
поспішала сюди не спішно.
– Хто ти, Ганно? Дай мені відповідь…
Звідки в волоссі водорості?
Бачу скрізь циферблати, тільки сві́т стоїть.
Де рецепти твоєї молодості?
– Ми знайомі навряд чи з тобою,
адже́ живеш ти, братчику, вперше.
Ти раніше дружив з любов’ю
і накоїв чимало звершень…
Стомлено, гризотно й докучливо,
майже нічого не тямлячи,
згадував він удавнені обручини,
в клятві вірності зраду бавлячи.
– То ти – Смерть?.. – тільки й встиг запитати
і враз закотився за праобрій…
– …Досить схованки обирати –
не сховаєтесь, люди добрі!
