Хай кожен твій сон
обрамляється сірим папірусом ранку.
Мов чудний агат
поглинаєш у себе й загублюєш чисто.
Ти, ніби дитина,
чиї безсистемні питання, мов допит,
збивають мене з пантелику
й розхитують пам’ять і дійсність.
– Так, ми на десятому поверсі…
Ні, я читав ще в дитинстві…
Напевне, тобі до лиця,
але краще – помірніший колір…
А! Мавпи? Ну, є у Японії –
в ґейзерах гріються деякі види…
На верхній полиці два йоґурти…
Так, я люблю холодильник…
І межі твої
я ніколи й ніяк обійти не встигаю.
І вихід один –
цю голівоньку брати, це тіло любити,
щоб хоч би ось так
попередити час і твою досконалість…
На кожне питання
є відповідь власна: “Ти – скарб мій…
ох, скарб мій!..”
