Коли ти вказуєш іти на північ –
я вже на півдні попри все!
Коли вже й захід мружиш сонним оком –
я свій світанок маю тут, на сході!
Коли твій силует аж десь на пляжі
з піску стримить обвугленим плечем –
я ще не твій, але вже мчу крізь щем…
Маршрутами і коридорами вагань,
чи зволіканнями тросуючи безодні,
нам збито капсулі на кожному патроні!
Я знищу все! Крім тебе! На безсонні!
На цім снобродстві, вталеному в сон
твого далекого розчуленого тіла!
Усе, крім тебе, моя зоре мила!
Ми вичерпали ризику ліміт.
Ми – компасу струнка́ подвійна стрілка.
Північний захід і південний схід…
Не кожна гілка птаху на притулок.
Не кожне небо зірці на взірець.
І для бджоли душа – ніяк – не вулик.
Лише для нас початок – то кінець.
