Сплю в пелюстці екзотичній
на вишневім долі.
Сняться бджоли хаотичні,
п’ють нектар у полі.
Сняться блискавки весняні
і вода висока.
То берези полотняні
постікали соком.
В абрикосову пелюстку
ти з дощем упала
і в сльозах – циганську хустку,
мов дитя, купала.
Якби ля́гла та й заснула,
чо́вни б наші стрілись.
Тільки й бачив, – промайнула,
десь між хвиль поділась.
Скрізь пливуть, пливуть пелюстки
гарні, та порожні.
Хто без сліз, а хто без хустки…
прокидаюсь – можна.
- Наступний вірш → Сергій Губерначук – Розбавляється барва бірюзова
- Попередній вірш → Сергій Губерначук – Знову розвидніли озеро
(Оцінок ще немає)