Так скупо відображені життя –
а смертю так нахабняче розвінчані?
У стосах документів з забуття
волають ску́ті, досі не помічені!
Мов піліґріми, ста́ріють віки
і йдуть за обрій з вивченими ві́ршами,
а ці життя, а ці єретики́,
поза́вше штампами обвішані найгіршими!
Брудні сліди державного тавра
по особо́вих справах, по посвідченнях,
по всіх життях – криваве слово “враґ”
і вирок “розстріляти” на закінчення.
Хто владі дошкуляв аж до тертя,
полеміку розводячи й дискусії,
з півслова правди – вже не мав життя,
а тільки час на лічені конвульсії.
Навряд чи час підніме імена,
усі-усі з німого диму-пороху,
бо й ще на нас тримається вина
боязні й ницості перед свавільним ворогом.
Державний інквізиторе, стривай,
ти ще не навчений новітньою крамолою!
Невільне людство хлине через край
і вирве правду мовою некволою!
Тоді – нехай це буде хоч колись –
по книзі, повній чистої історії,
навчиться правді попотомок чийсь
і всі лани засіють зерна о́ріїв!
