Тобі невідома мелодія білого лебедя.
Коли розгубилися очі
І плечі твої зні́тилися,
я́к знати могла ти
Слово,
таке випадкове і рятівне?
“Осінь,” – промовила ти
і кинулася до дерева.
І тиша, якої стояло багато,
на менті одно́му
тріснула,
викотивши стиглий каштан
із колько́ї мембрани.
Не рано-не пізно, а так вчасно –
“осінь”.
І от у таку суєту
я почув
мелодію білого лебедя:
з дерев позлітали
пернаті партитури “осені”,
ніби для оркестру;
але був єдиний кивок голови
білого лебедя.
Це значить, що в нього під горлечком
глибоко є:
“я вдячний, послухайте серце моє”.
Воно калатало.., і ти – відгадала
мелодію білого лебедя.
