Тонке́, ледь помітне торкання ранкове,
мов промінь, мов сумнів, мов пересторога.
Тонке, ледь сміливе, омріяне слово.
А далі – без тебе, а далі – дорога.
В імлі передчасно поси́віли скроні,
бо місяць старий має профіль кулястий
і гріє, вморожений в сонячнім лоні
засніжений шлях золотисто-сріблястий.
На тлі перехресть, між пітьмою і світлом,
мов сонце і місяць у вранішню пору,
поріднені ми так розлучені підло:
я вниз упаду – ти підіймешся вгору!
