Альоні Чаюн
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
своїми мініпромінчиками.
Тобі стало холодно й весело.
Воля тепер! Ти ж мріяла…
Але ніч не вічна, як і цигани.
Її можна подрати на шмаття,
якщо роздмухати усі зорі.
Усе погане робить вітер.
Вітер – це я.
Я дав тобі волю.
Але ніч не вічна, як і вогнище.
Її можна подрати на шмаття,
якщо роздмухати усі зорі.
Найбільша в житті зірка – Сонце.
Та й вона діє зле.
Сонце – це я.
Я дав тобі очі.
Тепер ти бачиш, яка воля,
коли ти жарина з циганського вогнища…
Краще б тебе розтоптали дикі коні,
аніж ця холодна воля тебе гасить –
і не робить крицею…
