Бабусі Марії
Ти життя в пеленý збирала:
роси, сльози, німби, фібри.
Лантух тепер ущерть.
І не лякає смерть?
І не лякає смерть.
Чому ж я, леле-бабусю,
смерті твоєї боюся?
Я з пелени твоєї
ноги спустив на землю,
я із руки твоєї
спрагу мою гамував.
Не перекриє й гребля
поту моїх предків –
кожен твій день казав.
Мову моїх предків
Бог мені не подав…
переказала бабуся,
переспівала бабуся.
І от я тепер став.
І от я тепер став?
Леле, прошу, не треба
очима мріяти небо.
Ти зашепчи мені ляк.
Дай з пелени – роси.
Дай з пелени – сльози.
Бо як тоді, як?
Бо як же тоді, як?
