У залах тихих дух мигдальний,
старий ледачий вітерець
ховає локон свій овальний
під мій ажурний комірець.
Я ніч провів у кріслі слави,
в оточенні важких портьєр.
З щурячим зморщеним оскалом
нам ноги лиже бультер’єр.
Я експонат твого музею,
новé центральне полотно.
З гидкою пристрастю твоєю
весь двір обізнаний давно.
Твої слова – французькі вина –
як хочеш, так і розумій.
Я просто золота дитина,
яку вже викрав з раю змій.
