Я чую: йде весна,
нехай розтане сніг –
покотиться вода,
умиє тротуари.
І цей такий скупий
на легковажність світ
після зими
лицем в грязюку вдарить.
Та й оживе собі,
адже відчує біль
у згорблених кістках –
і перше слово скаже!
А там вже й не спинить…
Штурмуй безмовний штиль
відродженою мовою пейзажів!
- Наступний вірш → Сергій Губерначук – Веснянка
- Попередній вірш → Сергій Губерначук – Якийсь таємний запах у весни
(Оцінок ще немає)