Зда́леку вітер доніс: служитель собору
б’є у дзвін.
Свято сьогодні, і я радітиму скоро –
так, це він.
Він сходами вже підіймається,
він тихо знімає пальто…
Мить – і в квітах я й кімната вся!
Цього́ не міг ніхто.
Цього не міг ніхто.
Цього не міг ніхто –
так зміг тільки він!
Приспів:
Так!
Двоє злетіли ввись.
Так!
Двоє в одне злили́сь.
А!
Вирвалась я з пекельних стін
до нього, до нього, до нього.
То він б’є у дзвін!
Що́ я без нього?.. Ніщо!.. Наче тіло без крові.
Так – це я.
Створена я, як на гріх, лише для любові
з ним щодня.
Кохав до нестями, до стогону,
а я все ділила на сто.
Боже, ще не все враховано! –
Мене ж не знав ніхто!
Мене не знав ніхто,
мене не знав ніхто –
пізнав тільки він!
Приспів.
То він б’є у дзвін!
Серединка:
Скільки наробили
ми в своїм житті помило́к,
поки зрозуміли,
як любити нам,
любити як!
любити як?!,
а тільки – так!
Приспів.
Моїм стане він!
Є…
він мій.
