Колихай мене, вітре,
на крилах своїх,
на печальних і радісних
витоках з лих,
зі святкі́в, з одкровень,
од пісень до пісень
на човні́, що пливе
після ночі на день!
Розчеши мої коси
щоб їх не було.
Висій сім’ям пророслим
у давнє село.
Змилуй, вітре,
усі ці скажені думки,
зажени їх в макитру
й спали на віки́.
А пото́му з лісів,
од Карпат на поля,
принеси мене, вітре,
новим немовлям!
