Після чорної ночі й білої лжі
б’ються посуд, трюмо й вітражі,
гинуть книги, портрети й листи –
тільки я залишаюсь і ти.
Я виймаю з очей твоїх зло
й розбиваю на ска́лки і скло,
щоб знайти за межею межі
і собор, і нові вітражі…
… Щоб застигнувши в мармурі й склі,
дочекатись когось на землі,
хто з промінням моєї душі
не повторить чужі віражі.
