Це було давно, і вже неправда.
Київ був маленьким, як село.
Ми раділи першим космонавтам.
Наше місто пахло і цвіло.
Біля цирку я тебе чекала.
Через півгодини ти з’явивсь.
І тоді я зопалу сказала:
– А якби то поїзд? – ти б спізнивсь!
Приспів:
Якби то поїзд…
Якби ж то поїзд, –
давно вже б змило
мій біль дощем.
А я – не поїзд!
А я ж не поїзд,
бо й досі, милий,
чекаю ще.
Я бувала часто на вокзалі,
щоб зустріти з поїзда тебе.
Чатувала в пасажирській залі,
там, де тісно так, і хтось хропе.
За́вжди десь затримувався потяг.
Завжди ти запізнювавсь і клявсь,
що працюєш на дурній роботі,
що годинник знову поламавсь.
Приспів.
Як нам наші долі пов’язати
крізь негоди, сльози та літа?
“Поїзд їде довго!” – так сказав ти
про любов – і сів у свій літак!
Приспів:
Якби то поїзд –
а то вже Боїнґ!
Давно вже змило
мій біль дощем.
Злітає Боїнґ.
То ж Бог з тобою!
Чого ж я, милий,
чекаю ще?..
