Якийсь таємний запах у весни,
він проникає в душу, як проміння.
Тремтить, мов спомин, лиє віщі сни,
які ти жив давно і без сумління.
Леткі уривки древніх повістей
про незбагненну розкіш і злиденність
моїх життів, життів моїх ідей
зліпили цю доречність і щоденність.
Я – глина. Ідеальний матеріал
для виправлення помилок минулих.
Життя істот – предовгий серіал,
в якому тільки титри обминули.
Між серіями чорно повсякчас.
Ми знов з’являємось, лише одкриєм очі:
то Космос – безіменний автор нас –
трембітами безсмертності урочить.
Якби ж усі побачили себе
у повний зріст від кінчика коріння –
ніхто б із нас по-справжньому не вмер,
була б весна, відродження, горіння…
Я так люблю той запах від весни,
що будить зранку, вітерцем тріпоче:
“Ну що, філософе, сьогодні віщі сни
тебе не налякали серед ночі?”
