Задвірків євбазівських віденський кшталт.
Нічної душі астрономія.
Вуста розчленує на слово, на ґвалт
юродива фізіономія!
“Я – Дракула!” – гаркає кров’ю страшко́, –
“Ти – наша котлета по-київські!”,
й заулок займається трупним душком,
і гаснуть неонові вивіски.
Стають конґруентними шок і екстаз,
у вдих передсмертний збігаються.
Довершений кадр – каламутний Євбаз –
в очах після вбивства гойдається.
Пером чи ножем, чи зубами, чи чим?
життя простромили опівночі!
Стоїть катафалк на асфальті бруднім –
це старт його пам’яті вічної.
Десь кров, мов джерельце, пливе в рівчаку,
і мислі гніздя́ться за містом десь!!.
Аж ось і домівка. (Мав хитрість таку
з підвалів євбазівських виходець.)
