На справжній висоті
усіх життів і долей
тебе я вже забув, –
тебе ж уже нема.
Увесь минулий час
такий старий і кволий,
а ти – прийшла сюди,
сліпа, глуха й німа.
З воскреслих кольорів
із музики, зі слова
я вибудував рай,
не втілюючись більш.
Душею ввився ввись,
бо небеса – основа.
Вони – малюнок мій,
мелодія і вірш.
Тут світ новим звучить
і бавиться, і грає.
Укотре оживу,
зійду, зміню ім’я.
Вічно живим є все,
крім то́го, що вмирає.
По-перше – ти,
по друге – ти,
по-соте – я.
