За поворотом сну
йде звивиста дорога.
Її наздожену,
потрапивши в сюжет.
А поки що пітьма́ –
нікого і нічого –
й роз’яснення нема,
та вихід знаю вже.
Хай осідлаю ніч –
колеса всі і крила –
усім думкам настріч
мене вона промчить!
Тій, найяснішій з них,
яка мене зморила,
я – завтрашній жених
і драматична мить!
За поворотом сну
ще обертів чимало,
але мету одну
я вийму з міражів –
крізь сотні маршкидків,
мов забаганку сталу –
з ґротéскових витків
й абсурдних віражів!
З глибин тортурних ям –
до палевих ідилій,
утілених життям
в надсонний обертон,
я винесу весну
у сонячнім екзилі;
десь помолюсь, засну –
а то вже віщий сон!
