Валерію Івановичу Шептекіті
Зливаєш сотні тон потів
у океан ударів серця!
Вміщаєш тисячі життів –
в одне, яке акторським зветься!
Опісля сцени, у думках,
стоїш над світом, як лелека,
бо кожен о́браз твій, мов птах,
сягає у блакить далеку!
Хай замалюється чоло,
високе, горде, надкосмічне!..
Ти стешеш го́ру над селом –
і місто з’явиться античне!
Ти кожне слово пронесеш,
мов дивну амфору з напо́єм,
і хто почує – скаже те́ ж,
бо заворожений тобою!
Мистецтво – вишуканий гріх!
Театр – розкиданий по світу!
Продайте нам возів – на всіх,
старий Кайда́ше-Шептекіто!!
