Буває, йду, спинюсь на місці,
Немов підніс хтось над землею.
Стає так втішно, як в колисці,
Аж завмираю я душею.
Спокійно так стає на серці,
Нема ні смутку, ані сліз.
У серці виграє веселка,
Милує очі давній ліс.
…Свобода — ось що це таке,
І радість всесвіт пізнавати.
Це відчуття таке ламке,
Його геть легко поламати.
Тож в нетрах дум і самоти
Віддамся цим речам поволі.
Я не боюся висоти,
Лякає тільки мить неволі…
