Розцвівся пишний боз в моїм саду
І зворушив красою серце чуле,
І нагадав про весну молоду,
Про щастя давнє, проминуле…
Воно цвіло колись, як пишний боз,
У квітах весняних мого кохання,
Та на цвіту прибив його мороз
Життя, нудьги, розчарування.
І знов із цвітом боза запашним
У спокій мій палкі бажання ринуть:
Упитись ще б раз щастям неземним,
А далі… байдуже! Хоч згинуть!..
