Я підкорив тебе своїм коханням,
О полохлива, дика сарно!
Не викликай же давнього зітханням,
Коли тепер так гарно!
У пущах життєвих тебе уздріли
Зненацька очі соколині:
Не зрадили мене їх гострі стріли:
Моя, моя ти нині!
До серця ланцюгом з квіток нев’ялих
Тебе припнув я, дика сарно, –
Даруй огонь бажань моїх зухвалих
і не змагайся – марно!..
