І
І знов, і знову цей мотив упертий —
Старий, як світ, і вічно юний спів:
Прийшла весна, і білий покрив смерті
Рясними рунами зазеленів.
Немов з очей земних страшна полуда
Поволі спала, і розвинувсь день —
Та як же не вітать розмаю-чуда
І не співати знов ясних пісень!
Чекали довго ми весни-посестри…
Вона прийшла — зими скінчився гніт,
І чарівниці красній на привіт
Дзвенять музик повітряні оркестри,
Їй на путі — квітчасти килими…
Співає все, співаємо і ми!..
ІІ
В міжгір’ях сині стеляться тумани —
Тумани-спомини минулих літ…
Та геть згадки! В долинах день весняний,
І вабить рун зелених оксамит.
Не сам я тут… не сам я сонцем п’яний:
В екстазі святковім буяє світ
І творить знов величний, безнастанний
Безсмертя, вічності промінний міт.
В душі старій шумує пісня юна:
Ах, жити б, жити: вічно бути й жить,
Щоб бачить гори ці, ясну блакить,
Щоб сонце пить, як п’ють зелені руна,
Як квіти ті ясні, як дерева!..
Нова весна — і молодість нова…
