Перетнувши життя перебрідне,
куля виміри всі похитне.
Відмежує нерідне і рідне,
в отвір виверне світ і мене.
І неначе побачу з придолку
пірамідного грона бузку:
тінь верблюда проходить крізь голку,
проминувши тебе при піску.
І, немов сургучева печать,
очі сфінкса печально мовчать.
- Наступний вірш → Станіслав Чернілевський – Очікування на твій голос
- Попередній вірш → Станіслав Чернілевський – Печаль свої вівці в очах відпасе
(Оцінок ще немає)