В повечір’я вичахне тріща вся.
Свист, і рев, і шваркота громів.
Ти прощався, сину.
Ти прощався…
Ти прощався!
Я не зрозумів.
Бліндажеве видиво в планшеті
Розмивалось в обрисах речей –
І, неначе стріли в рикошеті,
промені скровіли з-під очей.
Ти курив цигарку,
Знервувався,
Як спитав я… –
І не до второп
видалось, що ярова трава вся
вишарпом рвонулася в окоп.
І… лиш куце слово вечорове
та спізнілий здогад –
на розріз! –
іскровими відблисками крови
крізь червоні промені –
від сліз…
Завтра телефон твій занімів.
Як же, Боже, я не зрозумів?!
- Наступний вірш → Оксана Лущевська – Про кита
- Попередній вірш → Станіслав Чернілевський – “Де зараз ви, кати мого народу” (за Симоненко)
(Оцінок ще немає)