Станіслав Чернілевський – Забула внучка в баби черевички: Вірш

Забула внучка в баби черевички…
Дитячим сміхом бризнувши в зело,
За повелінням вікової звички
Перекотилось літо за село.

Махнуло рученя на бензовозі –
І курява вляглась після коліс.
А бабка все стояла на дорозі,
Хустинкою торкаючись до сліз.

І вийшли в небо зорі-жаровички,
І тихо бабка посеред села
Малесенькі дитячі черевички
У спорожнілу хату занесла.

Лягла собі. І світло не світила.
Торкнулась черевичків перед сном —
І осінь їй тихенько опустила
Горіховий листок перед вікном.

Аналіз вірша “Забула внучка в баби черевички” Чернілевського

Вірш написаний сучасним поетом і описує класичну ситуацію прощання бабусі й онучки. Станіслав Чернілевський виріс у селі в багатодітній родині й подібні замальовки писав не з вигадки, а з натури.

Вірш є зразком філософської лірики, яка демонструє швидкоплинність людського життя і духовний звʼязок різних поколінь, уособленням яких є бабуся і внучка.

Головна ідея твору ‒ уславлення любові й жертовності старших поколінь, у даному випадку ‒ бабусі. Жертовність проявляється не тільки готовності робити близьких щасливими, але й у готовності відпустити їх назавжди.

Для розкриття ідеї використані такі художні засоби:

• Метафора ‒ «дитячим сміхом бризнувши», «перекотилось літо»;
• Персоніфікація ‒ «осінь опустила»;
• Епітети ‒ «малесенькі», «спорожніла», «дитячі», «горіховий».

Дуже цікаво використаний прийом протиставлення ‒ у творі протиставляються дитинство і старість, а також реальність і казка (у другій строфі описана доволі детально і реалістично ситуація прощання з використанням таких слів, як «бабка», «бензовоз», а в третій зʼявляються «зорі-жаровички»), звуки та світло й тиша і темрява ‒ дитина поїхала на бензовозі і бабуся залишається у тихій і темній хаті.

Значна кількість зменшувально-пестливих слів ‒ «малесенькі», «черевички», «зорі-жаровички», «рученя», очевидно, є імітацією мови бабусі, яка звертається так до онуків. І вживання цієї лексики повертає читача в дитинство.

Присутня в тексті і застаріла лексика ‒ «зело», такі слова підкреслюють усталеність стосунків, звичаїв, природних процесів.

У творі присутня низка символів:

• Літо ‒ юність, енергійність;
• Осінь ‒ старість, втома;
• Дорога ‒ життя;
• Вікно ‒ можливість зазирнути в інший світ;
• Горіховий листок ‒ поступовий фізичний занепад найстаршого члена роду.

Дуже цікавим символом є власне черевички. З одного боку, вони є духовним звʼязком бабусі й онучки. З іншого боку ‒ демонструють швидкоплинність життя. Наступного року якийсь одяг забутий онучка ще могла б одягнути, проте черевички будуть маленькими. Тобто уже з моменту, коли дитина їх забула, розпочався новий відлік часу ‒ наступного року і дівчинка, і бабуся будуть на рік старшими.

Підкреслює вплив часу горіховий листок ‒ стає зрозуміло, що бабуся готується одного дня попрощатися з усіма не до наступного року, а назавжди.

Автор майстерно використовує незвичайні рими ‒ «коліс ‒ до сліз», «села ‒ донесла».